Народився у Кіцмані Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.
Змалечку він тягнувся до музики, в три роки найбільшим задоволенням були репетиції вчительського хору, куди його брали батьки. З п’яти сам починає вчитися грати на скрипці. Музичну школу в Кіцмані відкрили за клопотаннями Михайла Івасюка та інших батьків.
У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».
Володимиру Івасюку «світила» золота медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляли парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст леніна. При спробі зняти незакріплений бюст упав із постамента і розбився. Усі потрапили до міліції, було відкрито «Справу Володимира Івасюка», постало питання про виключення його із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії срср та суспільствознавства.
У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Хтось доніс про «справу» і 31 серпня 1966 року замість студентського квитка Івасюка чекали звинувачення, що він «нечесним шляхом пробрався у лави радянських студентів» і наказ про виключення. Лише через рік, отримавши рекомендацію від заводу «Легмаш», Івасюк став студентом медінституту.
Багато пісень Володимир Івасюк писав під псевдонімом, оскільки не був членом спілки композиторів, а тому відомі колективи не мали права брати їх до репертуару. Попри це пісні Івасюка перемагали на багатьох конкурсах в срср та за кордоном, їх співали від Камчатки до Чорного моря, а «Червона рута» стала справжнім світовим шлягером.
У Володимира Івасюка було дві освіти. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його професором був Анатолій Кос-Анатольський.
У Володимира Івасюка була дивовижна працездатність. Як згадував співак Ігор Кушплер, одного разу за ніч він написав оркестрову партитуру для 60 інструментів по пам’яті.
Телевізійні фільми «Червона рута» та «Пісня завжди з нами» принесли Івасюкові шалену популярність, хоча це призвело до виключення його з консерваторії через пропуски. Щоб поновитися, Івасюк звертається до психіатричної клініки (це була єдина змога отримати «виправдання» пропускам, і до такої практики вдавалося багато творчих людей). Пізніше цей факт зіграє фатальну роль у хвилі чуток, якою намагалися заглушити голос івасюкових пісень.
24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія —самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КҐБ за наказом вищого керівництва срср.
Влада спробувала видати смерть Івасюка за самогубство. Під цією протекцією партійні боси довго не давали згоди на поховання композитора на Личаківському кладовищі. . В газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття рідним Івасюка. В день похорон саме на цей час скрізь були призначені комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, були вказівки із загрозою виключення та звільнення з роботи.
Попри це похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі львів’ян вийшли на вулиці, щоб провести свого улюбленця в останню путь. В той день у Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.
Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/5333
Максим Бируля – Редактор новостей – журналист
Опытный и талантливый журналист — самый старший в нашем коллективе. Мы все с ним советуемся!
«Главное — это оказаться в нужном месте вовремя!» Образование:
Обучение:
- 1974 — 1978 Львовское высшее военно-политическое училище. Факультет журналистики.
Журналистка:
- 2018 Украинский новостной портал Комета
- 2009-2018 Литературный фриланс
- 1996-2009 Корреспондент газеты «Московский Комсомолец»
- 1989-1996 Внештатный сотрудник СМИ,
- 1978-1989 Журналист «Вечерний Кишинев»
