Саме стільки молодих ОУНівців, хлопців і дівчат, віком від 15 до 30 років, потрапили на лаву підсудних. Восени 1940-го Львовом прокотилася хвиля арештів. Переважно це були студенти, а також гімназисти та випускники шкіл. Слідство тривало понад три місяці, протягом яких підсудні зазнавали тортур. Слідчі забороняли заарештованим спати, а допити проводили уночі.
Звинувачували їх у членстві в ОУН, антирадянській та терористичній діяльності, шпигунстві на корсть Німеччині. Оскільки НКВСівці вилучили літературу із закликами до боротьби за Українську Державу. Шпигунство полягало у переході радянсько-німецького кордону по націоналістичну літературу від Проводу ОУН. Провід перебував у Кракові (зона німецької окупації Польщі).
Судове засідання, яке розпочалось 15 січня 1941 року було закритим і мало суто формальний характер. 18 січня після двогодинної наради колегія Львівського обласного суду повністю задовольнила висунуті в обвинуваченні покарання (сам вирок мав 14 сторінок рукописного тексту, що дає підстави вважати, що він був написаний заздалегідь). До смертної кари було засуджено 42 особи, з них 11 дівчат, решта отримали 10 років концтаборів та 5 років заслання з конфіскацією майна, а також 5 років позбавлення громадянських прав.
18 лютого 1941 року Верховний суд УРСР розглянув касаційну скаргу і залишив вирок без змін. Виключення було зроблено лише для неповнолітньої Ірини Зубач, якій розстріл замінили на 10 років ув’язнення. 15 березня справу розглянув Верховний Суд СРСР, який пом’якшив вирок — 19 засудженим розстріл замінили на 10 років таборів, 5 заслання та позбавлення громадянських прав, строки решти фігурантів процесу були скорочені з 10 років до 4-8 років ув’язнення; ще одна засуджена, Ірина Пик, як громадянка США була вислана за межі СРСР — за її звільнення активно боролися американські дипломати і в результаті її обміняли на двох радянських шпигунів.
14 квітня 1941 року були страчені 19 осіб, чий вирок у «Процесі-59» був залишений без змін, решту засуджених перевели до тюрми у Бердичеві. Частина з них загинула у червні 1941 року відразу після початку Німецько-радянської війни, коли НКВС вдався до масового знищення в’язнів. Серед тих, хто вцілів і зумів втекти та продовжити боротьбу був і майбутній організатор і перший командувач УПА Дмитро Клячківський.
Не привчений до радянської судової практики адвокат Роман Криштальский, захищаючи молодь, вигукнув: «Та це ж цвіт української молоді!».
«Це були мужні і зворушливі слова. – пише у спогадах Люба Комар. – Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?».
Джерело: https://t.me/istoriya_ukrainy/5117
Максим Бируля – Редактор новостей – журналист
Опытный и талантливый журналист — самый старший в нашем коллективе. Мы все с ним советуемся!
«Главное — это оказаться в нужном месте вовремя!» Образование:
Обучение:
- 1974 — 1978 Львовское высшее военно-политическое училище. Факультет журналистики.
Журналистка:
- 2018 Украинский новостной портал Комета
- 2009-2018 Литературный фриланс
- 1996-2009 Корреспондент газеты «Московский Комсомолец»
- 1989-1996 Внештатный сотрудник СМИ,
- 1978-1989 Журналист «Вечерний Кишинев»
