Чи задумувались ви над звучаннями та формами власного імені? Наприклад, як ім’я Марія отримало форму Маша, а Віталій – Віталік? І взагалі, чому інколи здається, що вони не притаманні українській мові, попри широке використання.

Якщо коротко: це один з результатів сторічного утиску та заборон української мови царською та радянською владами.

Про історію зросійщення українських імен LIGA.Life поговорила з мовознавицею, вчителькою та популяризаторкою української мови Катериною Тимошенко, а про етикет звертань – з експерткою Юлією Юдіною.

Як Марко став Мареком, а Христина – Крістіною

Про утиск української мови імперською владою Росії відомо здавна: цензурування, заборона викладання українською, перепис російською постанов та розпоряджень тощо. Однак на зміну імен найбільше вплинув указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами», виданий у 1888 році.

«Дітей почали записувати на російський манір: не Дмитро, а Дмітрій чи Дімітрій, не Михайло, а Михаїл, не Ганна, а Анна. Подали так, ніби ці варіанти виникли не під впливом російського правопису, а церковнослов’янської мови. Однак варіативність, властиві суфікси та форми українських імен поступово втрачались», – розповідає Катерина.

Зросійщення українських імен тривало й у 20 столітті. Ба більше, після революції 1917 року почали з’являтися імена-покручі, які відображали революційну ідеологію: Сталіна, Октябрина, Тракторина, Кім, Марлен тощо.

У документах повні імена та прізвища записувались на російський манір, а на побутовому рівні вживали форми з суфіксами та закінченнями, характерними російській мові. Наприклад:

суфікс -ік-: Славік, Владік. За українським правописом, ці імена мали б звучати Славик/Славко та Владик; -ек-: Марек. В українській мові це Марко; -ушк-: Аннушка, яка мала б звучати Ганнуся; -ша-: Маша, Даша, Паша – Марійка/Марічка, Даруся/Дарця/Даринка, Павлусь; -ін-: Крістіна, Каріна – Христина/Христя та Карина.

Натомість українській мові притаманні:

суфікс -ик-: Петрик, Дмитрик, Тарасик; -чик-: Богданчик, Матвійчик; -к-: Іванко, Назарко; закінчення -сь: Івась, Петрусь; -нь: Гринь; -о: Дмитро, Юрко, Василько. -ась: Михась; суфікс -ка-: Даринка, Галинка; -ц-: Дарця, Ірця; -ус-: Ганнуся, Катруся; закінчення -а, -я: Віка, Галя, Христя; -очк: Оксаночка, Наталочка; -оньк: Віронька.

Форми імен, які увійшли у вжиток українців під впливом російської мови, частково легітимізовані. Адже прописані в словнику-довіднику «Власні імена людей» Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської. 

«В третьому виданні 2005 року можна зустріти Петю, Пашу, Машу та Дашу. Попереднє видання вийшло у 1996 році, а перше – ще за радянських часів. Чи є новий аналог такого словника? Не впевнена», – пояснює мовознавиця.

Читайте також: «Вчити мову для мене — це вірити в ідею свободи». Як і чому іноземці вчать українську

Лінгвістична дилема: досвід українців

Маркетологиня Алєся Валуйська-Шаригіна час від часу стикається з ситуаціями, коли до неї звертаються Леся або Олеся. Також ці дві форми використовують в документах, попри те, що дівчина диктує: «Алєся».

«Це моє ім’я за документами. В родині існує дві легенди, чому саме ця форма. Перша: ім’я білоруське. Друга: в паспортний стіл пішов батько і попросив записати саме «Алєся», бо так воно має звучати», – розповідає маркетологиня.

Раніше вона не звертала особливої уваги на те, як до неї звертаються люди, але останні 5 років вирішила виправляти. Адже їй подобається саме така форма імені. 

«Леся та Олеся – це вже зовсім інші імена. Однак коли кажу про це людям, то вони намагаються довести, що українською вірно інакше. Інколи доводиться показувати паспорт, щоб переконати людину у зворотному. Проте сучасні батьки називають дітей цікавими іменами з різних мов. Тому ім’я – справа кожного», – каже Алєся.

На її думку, вирішувати самостійно, як звертатись до іншої людини, – порушення особистих кордонів, що егоїстично та нетактовно.

З цим твердженням погоджується журналістка Дар’я Лобанок. У побуті її називають Дашею, але незнайомці завжди звертаються: «Дарина». Зізнається, що це дуже дратує. 

«Спочатку пояснюю, що я – Дар’я або Даша, але мене інколи намагаються переконати, що Дар’я – в Росії, а в Україні – Дарина. Однак у таких ситуаціях кажу, що мої батьки назвали мене на честь перського царя Дарія», – розповідає журналістка.

В держустановах Дар’я також зіштовхується з плутаниною. Каже, що часто записують «Дарина». У відповідь на відстоювання власного імені в одній з лікарень почула: «А яка різниця? Будеш Дариною!»

«Мені не важко пояснити незнайомій людині, що мене звати Даша, а не Дарина. Але коли спеціально звертаються іншим іменем, мені неприємно», – додає дівчина.

Такі ситуації непоодинокі. Окрім того, у словнику-довіднику згадуються випадки, коли в документах записували розмовно-побутові варіації імен. Наприклад, не Павло, а Паша, не Ганна, а Аня.

«Держава не регламентує «правильну форму». Тобто вибір імені для дитини залишається на розсуд батьків. У РАЦСі можуть порадити, що краще не «Марк», а «Марко», але це лише рекомендація. У таких установах немає пам’ятки з україномовними варіантами імен. Батьки можуть обирати іншомовні або екзотичні, як зустрічались Джавеліна чи Люцифер», – пояснює Катерина.

Чи можливо викорінити російські форми імен

Мовознавиця зізнається, що українцям дістався непростий спадок зросійщених варіантів імен. Відповідно позбутися його буде складно.

«Не потрібно тиснути на людей чи забороняти їм називати дітей по-своєму. Це навпаки може викликати спротив. Краще у відповідних установах пояснювати, що українською мовою є такі пестливі варіанти, як Тетянка, Наталя, Андрійко, які через століття російського впливу та знищення рідної мови вийшли з ужитку», – радить Катерина.

Також важливо оновити словник власних імен. Адже це своєрідний документ, який буде регламентувати правила називання. Однак, за словами експертки, не варто прибирати російські варіанти імен, тому що це суперечить побутовому вжитку.

Натомість краще залишити ці форми з приміткою «виникли під впливом російської мови».

Але це не означає, що людям, які мають такі імена, варто змінювати їх. Це справа кожного. Наприклад, якщо батьки назвали дитину Крістіна, то не потрібно доводити їй, що вона Христина. Майте повагу до вибору батьків та права людини представлятися, як їй зручніше.

Правила етикету: як звертатися та представлятися

Щоб не потрапити в безглузду ситуацію, Юлія Юдіна радить приділити увагу основним етикетним нормам, а саме: 

Представлятися завжди повинен чоловік – жінці, молодший – старшому, підлеглий – керівнику. Якщо хтось вам представився, обов’язково зробіть це у відповідь. Представляючись, слід чітко вимовити своє ім’я. Якщо цього вимагає ситуація, то ще й прізвище та посаду.

«Озвучуйте бажану форму імені. Наприклад, якщо вас звати Наталя, але вам подобається Наталка, то відразу представтесь так», – радить експертка.

У візитівці та обліковому записі в соцмережах вказуйте ту форму імені, яку хочете почути. До незнайомої людини можете звертатися зі словами «пан»/»пані» або за допомогою фраз: «Пробачте…» або «Дозвольте…» Якщо людина представилася вам, а ви не почули ім’я, перепитайте. Неправильно вжили форму імені, і вас виправили, – перепросіть та продовжте спілкування з урахуванням бажаного варіанту. Маєте сумніви щодо форми звернення – не бійтесь уточнити. Наприклад, ваш співбесідник підписаний в соцмережах англійською, і ви не певні, як перекласти ім’я українською: Alex – Олександр чи Олексій; Helen – Олена чи Альона.

«Це цілком в етичній нормі. Приклад форми звернення до уточнення: «Вибачте, як можу до вас звертатися?», «Вибачте, як буде ваше ім’я українською?» – радить Юлія.

До вас звернулись у неправильній формі – ввічливо поясніть, як краще: «Прошу вибачення, мені буде зручніше, якщо ви будете звертатися до мене – Алєся». Не можна самостійно змінювати форму імені іншої людини: скорочення, видозміна, застосування пестливих форм. Це може відбутися, якщо попередньо переконаєтесь, що ця людина вважає це коректним. Звертайтесь до людини так, як вона цього хоче. Будь-які суперечки про правильну форму імені чи український правопис – некоректні. 

«Етикет – це завжди повага до людини, її прав і думок», – підсумовує експертка.

Читайте також: «Велика російська культура — це міф». Як світові музеї повертають відомих митців Україні

Альона Низовець
журналістка LIGA.Life